Микола Денчик- один з найвизначніших повітряних асів Другої Світової

В День Перемоги давайте згадаємо про ще одного героя, нашого земляка, що належить до числа найвидатніших льотчиків Другої Світової - Миколу Денчика.

Народився Микола 1 травня 1920 року у Вільшанах, в селянській сім’ї. Тут же він зростав, ходив до школи, мріяв про небо. Адже в ті часи бурхливо розвивалась авіація, гриміла слава льотчиків і всі хлопчаки мріяли про небо. Та мало в кого вистачило натхнення і сили дійти до своєї мрії.

                Дитинство для Миколи закінчилося рано. Закінчивши сім класів Вільшанської школи рушив він здобувати робітничу професію до школи фабрично-заводського учнівства при Харківському Паровозобудівному заводі, де й працював потім слюсарем. Та не дивлячись на скруту він не покивав своєї мрії про небо.  Щодня, після роботи, він біг на аеродром, чи в учбові класи Харківського аероклубу, де наполегливо опановував знання – будову літака, аеродинаміку, штурманську справу. Вчився водити літак, стрибав з парашутом.

                В 1940 році Микола Денчик був призваний до лав Червоної Армії, і направлений в Чугуївське училище військових льотчиків, після закінчення якої в 1941 році вирушив до місця служби в місто Чернівці. Тут і застала його війна…..

                Рахунок збитим ворожим літакам розпочав Микола Федорович в березні 1942 року- 12 березня в районі Нікольське-Турчалово ним був збитий його перший Хенкель-3, а вже наступонго дня Юнкерс-52. Це був лише початок! Хороший початок!

…12 липня 1943 року група льотчиків з Миколою Денчиком на чолі прикривала наземні війська та дії штурмової бомбардувальної авіації. Поблизу цілі вони зустріли 19 Фокевульфів -190

Зчинився бій. З першої ж атаки Микола збив одного Фокера , але і його літак було пошкоджено….. Та незважаючи на це, він продовжив бій, знищив ще одного ворога і, лише, коли скінчилося пальне повернувся на аеродром. Наступного дня 8 наших винищувачів під керівництвом Миколи Федоровича знову зустрівся з двадцяткою «Фокерів», противник втратив в тому бою 7 літаків, один з яких збив Микола.  І в ще одному повітряному бою довелось взяти участь йому того ж дня. Цього разу на зустріч ішли 24 бомбардувальника Юнкерс під прикриттям 30 винищувачів Фоке-Вульф. Микола збив один літак і допоміг своєму напарнику добити ще один Юнкерс. Роз’єднані і дезорієнтовані німці скинули свій бомбовий вантаж і повернули назад не досягнувши цілі.

                В ранці 19 липня 1943 року близько 100 радянських бомбардувальників завдали удару по скупченню військової техніки противника на станції Мохове. Одночасно частини 3-тої танкової армії рушили вперед на фронті 10км. Ворожа авіація намагалась зупинити цей удар.

                21 липня 1943 року четвірка очолювана Миколою прикривала дії наземних військ в районі Курської дуги. Несподівано в небі з’явилось 28 бомбардувальників Юнкерс в супроводі 12 винищувачів . Поза сумнівами -  їх метою є зосередження наших військ…… Але що робити???? Адже сили не рівні…. Та Денчик знав, що у військовій справі не завжди все вирішується кількісною перевагою і прийняв бій…. Він наказав двом льотчикам атакувати винищувачі, а сам з одним веденим врізався в ряди бомбардувальників і відразу збив їх головного.  Решта повернула назад  скидаючи бомби, що вже не могли зашкодити нашим військам. Четвірка радянських винищувачів без втрат повернулась на базу…..

                Командир ескадрильї М.Ф.Денчик  брав участь в бойових операціях під Москвою, Сталінградом, на Курській дузі, Україні, в Прибалтиці. А закінчив свій ратний путь в Берліні.

За роки війни він здійснив понад 100 бойових вильотів, провів понад 20 повітряних боїв, збив особисто 19 ворожих літаків і ще 3 разом з іншими льотчиками.

                4 лютого 1944 року, за зразкове виконання задач, йому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

За бойові заслуги під час штурму Берліна Микола Денчик нагороджений почесною грамотою Ленінського Комсомолу.

Після закінчення війни - жив в Харкові. Помер 24 серпня 1996 року, похований на другому цвинтарі міста Харкова.

                 Ось такий він – справжній Герой, наш земляк, що безперечно, належить до числа найвидатніших повітряних асів Другої Світової. Та попри гучні слова про те що «ніхто не забутий, ніщо не забуте», попри гучні помпезні щорічні святкування, в рідному селищі Героя не всі навіть знають про нього. Немає не те що пам’ятника, а навіть меморіальної таблички. Навіть вулицю на його честь не назвали, в той час, як безліч вулиць носить імена тих, хто цього зовсім не вартий!

                Тож давайте пам’ятати справжніх Героїв, тих, хто наближали Перемогу як могли.

                                                                     Героям Слава!

 І, насмкінець, давайте перегляниемо кліп "Арія 1100" присвячений військовим льотчикам і складений з кадрів кінохроніки повітряних боїв Другої Світової