З чужої війни не повернувся.....

15 лютого 2014 - Stanley

Афганська війна 1979-1989 років була найбільш широкомасштабною тривалою та трагічною серед локальних конфліктів. Через пекло тієї війни пройшло близько 160 тисяч призовників з України, більш ніж 8 тисяч отримали поранення ( 4 687 зних повернулись додому інвалідами), 62 вважаются зниклими безвісти і 290 чоловік-загиблих, серед них і Гончаренко Олексій Олексійович з нашого селища.....

Народився Олексій 14 лютого 1968 році в селищі Вільшани, тут він виріс і здобув неповну середню освіту. Після 8-ого класу юнак продовжив навчання в ПТУ-10 міста Харкова, та встиг попрацювати до армії на заводі "Турбоатом".

Ще в школі Олексій активно займався спортом, ріс сильним, фізично розвиненим. Під час навчання в Харкові займався стрибками з парашутом в харківському аероклубі. Мріяв про повітряно-десантні війська, купив форму "афганку" і скрізь ходив в ній, ніби відчував, що доля зв'яже його з Афганістаном.

В армію Олексій був призваний Московським райвійськоматом міста Харкова 23 квітня 1986 року. Спершу була "учебка" в Прибалтиці, як і мріялося, десант. Саме туди приїзжали на присягу батьки. Батькові син відразу признався, що готують їх до Афганістану, а ось матері не сказав- пожалів....

Афганістан, обмежений контингент, він - командир відділення в десантній частині під Хостом.

Ще не пройшло і півроку, а у Гончаренка вже 18 бойових виходів і вилетів. 23 квітня 1987 року бойова операція в районі Джалалабаду...

Ворожа куля обірвала життя молодшого сержанта. Він пішов з життя ще таким молодим, не встигши виконати всі свої плани на життя. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки. Наїсть Героя Афганської війни названий провулок, на якому він жив.А в 2007 році урочисто відкрита пам'ятна стела школі, де він навчався.

У душах Афганців все ще живе війна. І часом у ночі вони прокидаються від снів у яких свистять кулі , лунають вибухи, падає збитий в ущелині вертоліт. І друг, з яким ділили цигарку, кородко зойкнувши, падає горілиць, щоб поспішити додому в «чорному тюльпані».

«Чорний тюльпан»-так називали літаки, що перевозили «Вантаж 200»- цинкові труни з загиблими. Про них співає Ол. Розенбаум