Sашко Мовчан

сни
                                                   Томі Стрілець
Moї сполохані тривожні сни,
Немов  покинуті самотні діти,
Чекають сонця в розквіті весни.
Воліють вітру свіжому радіти...
Бажання жити щастям зігріва
Мою свідомість - запальну й незірілу.
Зелена щойно скошена трава, -
Така духмяна, майже ще жива, -
Під променями сонечка Спочила.
Від сну мене пробудить так ласкаво
 під шум дощу твоя ранкова нова


ДЕНЬ
Останній літній день
 Летить у минуле хутко.
Лишилося кілька жмень
 Хмільного самотнього смутку...
Тихесенько сонце згаса
і вітер легесенько віє.
Блищить небесна роса
В твоїх замріяних віях...

Косили газони, білили дерева,
 Наводили лад - потомилися трохи -
Матусі сини І доньки татусеві
-Нескорені діти своєї епохи.

Касета
Сльозами дощу окропивши планету,
 На Землю Господь подивився терпляче
Подумав Своє, переставив касету -
Залив Землю променем жовтогарячим.








ПЕРЛИНИ
Дивні очі, мов дві велетенські чорні перлини.
 Безголосно доводять, що в світі Існує гіпноз.
 Дивні очі я бачу на тлі оксамиту тканини,
 В розмаїтті сновидів, у скупченні ракурсів і поз ,


Забери під опіку мов велетенсько страждання,
 Обіцяй безумовно І вічно любити мене.
І крізь подих років, попри їм безутішні зітхання,
Ти побачиш як лихо-і-гope нас обмине.
ОЧІ ЗАБУТІ
Згаяні миті зондують минуле,
Темінню вкриті гострі бажання.
Ранком прийдешнім совість зітхнула -
Тиха, сердешна і нездоланна.


Очі забуті знову наврочать
тишу холодну і випадкову.
Рухи розкуті тіло заносять
В колії сірі подій помилкових.
 
Я непомітно, ледь випадково,
Легко б'ю трохи пощербленій посуд.
І неодмінно, майже раптово,
Бачу в очах неприхований осуд.

Очі забуті пам'ять торкають,
Доторки їх ані і чим не сллутаеш.
 Доки про них ти як слід не згадаєш,
Доти від пекла не вирізниш раю.




Очі забуті дивляться з фото.
Очі забуті - синонім безодні.
 Радості суміш Із сумом скорботи,
Завжди живуть вони в дзеркалі кожнім.




Дзеркало світу - щаслива утіха.
 Диво Із див, веселкове знамення...
Ставши навколішки, тихо-претихо
я попросить у Вас хочу прощення.

МАМИНІ ОЧІ


Як зійде сонце, ніжне І чарівне,
 Я вирушаю стежкою у сад.
Гілля дерев гойдається повільно,
 А навкруги - солодкий аромат




Цвітуть то вишні, яблуні і сливи,
Що мама їх садила навесні
Згадаю я погляд незрадливий
і очі ніжні, добрі і сумні




У їтих очах злилось усе в єдине,
Добро І радість, мукаі і любов...
Усе, чим вічно дихає людина,
я в маминих ясних очах знайшов

Вона горіла, полум'я палало
і дзвін кайданів теиькав І брянчав...
Душа жадала волі - і кричала... І
з тіла рвалась - час її настав.

Останній крик луною повторився.
 Останній подих змучених грудей.
 І ніжний стан вмить попелом покрився.
Вона пішла назавжди від людей.

Ніколи на коліна не ставала.
Ні в кого не прохала слів жалю.
А пісня вітру попіл розвівала...
А той все шепотів: «Люблю, люблю.»»


ПІСКОМ
Засип мене піском свого прощЕння,
Не глянь на мене поглядом Іуди.
Спочинь. Відкинь проблеми сьогодення
І не зважай на те, що скажуть люди.
Я не тримаю зла. Лише бажання
Побачити тебе у сні ясному,
Відчути свіжість м'ятного дихання,
Взамін віддавши сутність незнайому.
Була у мене мрія не-рожева,
Була у мене мрія не-блакитна...
Хто з нас король, хто з нас є королева?
Хто знає те, той вдачу має спритну ©
Підкинь в багаття декілька полінець,
Нехай вогнЯна пісня не згасає...
Про спільний нерозігнутий мізінець.
Про те, що Є: про те. чого немає...    
•••ВІКТОРІЯ***
В—->Все на світі мина,
      І-  >і нема вороття.
      К    ->Коли думка сумна,
      Т— ->Ти повір у життя,
      О-->Осінь в серці розвій,
      Р-> Радість в душу пусти.
      І- >І помітить зумій
       Я    >Як ВМИТЬ ЗМІНИШСЯ ТИ !!!!




ТВОЇ ОЧІ



Щодня я бачу твої очі -Яскраве світло не згаса..
. Господь мені вас напророчив
Небесна ангельська красаі


Я бачу їх, коли згадаю
Тебе під сонцем золотим.
І не потрібно мені раю —
Лиш буть твоїм, навік твоїм!


Пекельних мук зазнать я мушу
Від тих очей, які люблю.
 Які мою полонять душу.
 Які не знають слів жалю...


Та ніч - як день (від їх світіння),
 І у думках моїх весь час
Двох вогників ясне проміння...
Як жить накажете без вас?

В НЕРУХОМОСТІ


Розбухання старої свідомості -
Як інфляція цінних паперів.
Пролетіти в своїй нерухомості
Наскрізь сірих продажних етерів.
Наодинці з собою і з совістю.
Закриваючи вікна і очі.
 Розчинити в своїй нерухомості
Перші прояви темної ночі.
Наоколиці міста прокинутись.
Не впізнати довкола картини.
Нерухомість на себе накинути.
Наче плащ на оголену спину.
Озирнутись назад, не побачити
Ані сліду від хибних історій.
Подивитись вперед, передбачити
 Імовірність дорожніх заторів.
На яскравім авто особистості
Від оман і від дикого люду
Мчати вдаль у розширеній стислості
Непорушності Божого суду.

ФЛЮЇДНІ ТЕКСТУРИ



Легковажний, дурний і безсилий в своїй неспроможності,
 я тебе передчую за мить до твоєї появи.
Розчинюсь у тобі в цілковито дзеркальній ТОТОЖНОСТІ,
На вустах прозвучу гіркотою розчинної кави.



у валізу складу всі забуті слова недоречності,
Помістивши їх вряд Із важкими словами скорботи.
На обличчя вдягну сіру маску своєї залежності
Від подій незворотних — і мовчки піду на роботу.



У густому тумані флюїдних текстур досконалості,
 У рожевім диму довжелезної черги за щастям.
 Розчиняються комплекси—злі та хиткі—меншовартості,
 Прокладаючи шлях пізнання таємниці причастя