ПРО ЗАСНУВАННЯ СІЛЬЦЯ БЕРЕЗОВОГО
Не можна не розуміти інтересу до історії до історії цього невеличкого сільця поблизу Пересічного, бо поруч розташувався один з кращих санаторіїв України – Березівські мінеральні води. Але походження населеного пункту у цій місцевості не просто пояснити. По перше, тому, що в межах колишнього Харківського полку сіл з назвою Березове кілька, тобто без певних географічних визначень важко зрозуміти, про яке саме з них йде мова у документах. По друге, село не належало до так званих пересічанських дач, земель Пересічанської сотні (хоча й знаходилося поруч Пересічного), а землями по р. Березовій володіли люботинські мешканці. Себто, щоб з’ясувати назву села слід звертатись до документів, що стосуються Люботина і Люботинської сотні.
Топонімічно назву села розтлумачити не важко, походить вона від гідроніма – річки Березової, назва річки певне від поширення довкола беріз.
В 1710 р. землі по р. Березовій почав скуповувати люботинський сотник Самійло Смородський (до речі, син вільшанського сотника 1682-1688 рр. Івана Смородського). Спочатку він купив у люботинського козака Гаврила Шелестенка “займу на млин з греблею”, комори і ставок недалеко від „Вільшанського шляху” (дороги з Харкова до Вільшани), після того ниву в козака Федора Ушкаленка, наступного року займанщину Івана Бутенка і т.д. Відбувався процес дуже характерний для Гетьманщини і Слобожанщини того часу – скуповування козацькою старшиною земель і “осадження” на цих землях поселень з підданих.
Оселення Березового безпосередньо пов’язане з жорстокими реаліями того часу. П. Орлик, гетьман на еміграції, разом зі своїми союзниками запорожцями і татарами намагалися відбити Україну з московської влади. На Слобожанщині діяли цілі ватаги запорожців-“харцизів”, які дестабілізували обстановку, грабували місцеве населення. Зазначмо, що гетьман П. Орлик негативно ставився до заселених на татарських шляхах слобід, у своїй угоді з Кримським ханством він зобов’язувався ліквідувати Харківський, Ізюмський та Острогозький слобідські полки, а їх мешканців пересилити на Правобережжя.
У зв’язку з такою політичною ситуацією обробляти землі, що знаходились далеко від населених пунктів було небезпечно. Розбійники запорожці, переймаючи простого слобожанина, забирали у нього все майно і навіть одяг. Майже кожне містечко Харківського полку постраждало у той час від запорожців. Кровопролитні бої з ними точилися у 1719 р. біля Деркачів і Таранівки. Запорожці вміло переховувались, добре знали місцевість, бо серед них було чимало вихідців з слобід, місцевих жителів.
Козацькі старшини по своєму використовували ці реалії, в проханнях до вищих інстанцій про оселення на своїх землях “не служивих черкас”, себто українців, що не несли козацької служби. Так само і сотник С. Смородський, бажаючи заснувати на куплених землях хутір у 1715 р. подав до харківського полковника Г.С. Квітки чолобитну. В цьому документі козацький старшина доволі типово для того часу обґрунтовує потребу хутора на цих землях як захисту від “харцизів”, щоб можна було йому, сотнику їздити до млина, бо через „запорожских разбойных людей” зробити цього неможливо. Дозвіл на оселення було дано, полковник Квітка затвердив це власним листом, за яким сотнику можна було оселити на р. Березовій десять дворів.
Через кілька років С. Смородський піднявся вгору по старшинській драбині і став харківським полковим отаманом У відомому переписі 1722 р. у його володінні записано “деревеньку Березовую” – три двори і вісім підданих. Як бачимо, сільце було дуже маленьким, то не дивно, що дані про нього губляться в подальших переписах.
Нащадки С. Смородського продовжували жваву господарську діяльність біля сільця. Свідченням цьому хоча б хутірець Смородський неподалік Березового. В 1768 р. онуки та онучки сотника почали сваритися через маєтності, що дід ретельно збирав і купував протягом свого життя. Завдяки цій суперечці до нас і дійшли копії купчих і листа Квітки, з яких і довідуємось про початок Березового.
Отже, сільце Березове було засноване люботинським сотником Самійлом Смородським близько 1715 р.
Використані джерела і література:
Державний архів Харківської області. Ф.284, Оп.2, спр.127.
Центральний державний історичний архів України у м. Києві. Ф.1725, спр.8 (про грабунки запорожців); Ф.1725, спр.12, арк.248 (Перепис 1722 р.).
В.Л. Маслійчук
Коментарі відсутні. Ваш буде першим!