Нарис з історії Вільшани. Початок.

                                                       Кородкий нарис історії Вільшан.
                                                                         (початок)
Першу згадку про поселення на місці нинішних Вівльшан знаходимо в переписі 1660 року. Де йдется про те, що на високому пагорбі, на лівому березі річки Криворотівки ( Нецвітай) поблизу гирла річки Лосик жило 9 чоловік "Служилых россиян". Достеменно невідомо, коли саме вони тут оселилися, та вже в квітні 1661 року це поселення було зруйновано та розорено полтавськими козаками полковника Федора Жученка, що підтримував Юрася Хмельницького, невизнавав владу московського царя та конфліктував з російськими воєводами. Втім, до нинішніх Вільшан те поселення не мало жодного стосунку. Ще нвіть назви "Вільшани" не було.
  Нове містечко заснували переселенці з м. Вільшани Корсуньського (нині-Городищенського району Черкаської області) полку під проводом сотника Семена Григоровича Ковалевського. На особі сотника слід зупинитись докладніше. Він походив з дуже знатного шляхетного роду, що лишив чималий слід в історії та нуці. До цього роду належали також і дослідник Африки, що знайшов і дослідив витоки Нілу- Єгор Ковалевський ( уроженець Ярошівки) і Олександр Ковалевський- відомий біолог та ембріолог і Софья Ковалевська- перша жінка математик. Та втім, зараз не про них, а про їхнього родича, що заснував наше селище. Брат Семена Іван Ковалевський був одним із найближчих радників гетьмана Богдана Хмельницького , його видатним дипломатом, генеральним осавулом   і командувачем козацької української кінноти, а після смерті Богдана – опікуном його сина Юрія. Тобто він фактично керував державою Україна. До речі, в дев’ятому-десятому томах «Історії України-Руси» Михайла Грушевського прізвище Івана Ковалевського згадується в різних ролях на 35-ти сторінках. Невідомо, чи мав якийсь стосунок до Микифора Ковалевського, полковника наказного гетьмана Івана Безпалого, котрий збирав ополчення в слобідських містах в 1658 році. Помер в 1682 році від ран. Заснував, також, Кадницю.
  Сестра Євфалія -дружина харківського полковника Г. Донця, син- Яків-золочівський сотник, Василь- Полковий обозний Харківського полку, вільшанський сотник.
  Як сотенний центр Харківського полку Вільшана вперше згадуєтся в 1673 році, коли командував сотнею наказний сотник-Григорій Борисов. А городовим отаманом був Лук'ян Комнатський. В цей час Вільшана стає досить помітним містечком. На початку 80х років ХVII століття збудовано фортецю. З 1677року введено "управління приказних людей", тобто влада поділяєтся на військову і цивільну. З 1683 обираєтся війт (сучасною мовою-мер)- цивільний керівник містечка.За переписом 1679 року в містечку жило 272 чоловіки міщан, 379 козаків плюс 10 гармашів.
 Відзначився в цей час підприємець, козак Харківського полку Федір Селітряник, що розгорнув у 80х роках ХVII століття  виробництво селітри ( що була необхідною сировиною для виробництва порху) на околиці Вільшани.
  В ці часи містечко раз-у-раз зазнавало  татарських накбігів. Особливо спустошливими були набіги 1679, 1680 та 1687 років. В 1680 році взято в  татарський полон 89 вільшанців. Після нападу активну участь у відбудові містечка приймав курчанин Мартин Уколов.
  Сотником в цей час став Смородський Іван Дем'янович, який в 1679 році з місяць прожив у Москві і написав кілька чолобитних царю, чим лишив по собі слід в історії. Зокрема читаємо в чолобитних що він " слугує цареві"многиэ годы", брав участь у багатьох баталіях і "на тех боях я бился зв Вас Великого Государя не щадя головы своей, кровь свою проливал и многожды ранен в многих местах, в лівую ногуниже берца из лука стрелою, да весною по голові саблею по правой сторні". З тих боїв, пише Смородський, багатьох кримських полонених приводив. А в 1679 році приходила орда під Вільшану, так він орду бив, полонених визволяв і "4 мужика крымских татар взял своими руками" з цими полоненими його й було послано до Москви, пожалувано соболями, грошима, сукном.
 Та найбільше відомий цей сотник своєю дивовижною знахідкою. В 1679 році будуючи водяний млин на річці в 2 верстах від Вільшани знайшли його наймити кістки мамонта.  Здивувавшись такій знахідці Іван Дем'янович вирішив, що гігантські кості то не що інше, як залишки стародавніх людей "волотів" (велетнів), котрі жили ще до потопу. Дивуючись такій дивовижі забрав сотние собі зуб "волота" і зберігав, інші урядовці, приїзджаючи, також брали собі по кісточці. У лютому 1684 року. І.Смородський показав у Розряді цього зуба і подав відомості про розміри і положення у землі знайденого ним кістяка, зазначивши, що більшість кісток розібрана, але в землі ще лишилися ноги волота і "Ті кості откопать мочно". Сотнику була надана інструкція кісток не чіпати,а  почекати до весни. Але довга бюрократична тяганина, зволікання в інстанціях, призвели до того, що кістки змило водою, а зуб, точніше його частина "в пожарное время утратилась". Видана курським воєводою боярському сину Максиму Аненкову царська грамота на проведення вимірів і кресленнь вважаєтся першою в Російській імперії інструкцією для археологічних розкопок.
 В липні 1688 року Іванові Смородському, разом з сином Самуїлом було надано грамоту на зайняті землі.
   Змінив Смородського на посту вільшанського сотника Василь Ковалевський, син засновника Вільшани- Семена Ковалевського. Керував Василь Семенович з 1688 по 1718 рік, одночасно залишаючисьхарківським полковим обозним. Однак, фактично, протягом 1711-1718 років влада була в руках його сина Якова.
                                                                 (Далі буде)
                                        Використано матеріали В.Л. Маслійчука.